Молодіжне та освітнє середовище

Артем 12 років, навчається у сьомому класі середньої школи на відмінно. У класі його називають “ботаном”, часто просять списати на контрольних та самостійних.

Артем дуже подобається однокласниці Вікторії, вони товаришують. Вікторія займається танцями,  всі хлопці  класу на неї задивляються і пропонують їй свою увагу. Проте дівчинка надає перевагу Артему. Їх об’єднують спільні погляди та інтереси.

Артема хлопці не раз попереджали, щоб він тримався якомога далі від Вікторії, та він продовжував дружити та проводити дівчину додому.

Одного разу його зустріли біля школи однокласники та почали принижувати, штурхати, бити, інші знімали це на телефон.  Хлопець нікому нічого не розповів. Коли такі дії повторились, хлопець додому прийшов в синцях. Мама це побачила, почала розпитувати, що трапилось, але Артем мовчав.  Про все що відбулося, дізналися з розповіді Вікторії та дівчат однокласниць.

Закінчення історії:

Мама хлопчика звернулася до класної керівниці та директора школи. Обговоривши дану ситуацію, адміністрація школи запросили представниць громадської організації з питань протидії насильства та булінгу в шкільному середовищі.

Фахівчині провели заходи, а саме Форум-театр для учнів та учениць старших класів усієї школи і тренінги на відповідну тему.

Пройшло трохи часу та хлопці в класі вибачились перед Артемом, вони не стали кращими друзями, проте стосунки та загальна атмосфера в класі стала набагато кращою. Класна керівниця почала більше приділяти уваги неформальному дозвіллю та спілкуванню між учнями та ученицями класу.

Надія 15 років, займається у вокальному гуртку Палацу дітей та молоді уже сім років. Вона має гарний голос від народження і талант. Керівниця гуртка завжди ставить її у приклад іншим за її старанність та відповідальність, бере на всі концерти та дає їй сольні виступи. Дівчата, які разом відвідують гурток, заздрять її таланту, але водночас Надія є об’єктом глузувань та принижень.

Дівчина живе в сім’ї, яка не має великих статків. Це відрізняє її від інших тим, що вона не користується модним одягом, дорогим телефоном, не робить яскравий макіяж та не користується нарощеними нігтями. Через це дівчата використовують її як об’єкт для насмішок, ігнорують та ображають.

Надія дуже часто відчуває самотність та пригнічення, але вона має тверду віру у те, що буде відомою співачкою.

Батьки на зборах говорять керівниці про те чому їхні діти не отримують сольні партії, адже вони платять гроші за навчання. Керівниця намагається пояснити, що не всі можуть бути солістами чи солістками, бо гроші не впливають на талант.

Закінчення історії:

Керівниця гуртка разом з директоркою закладу запросили маму Надії та дівчинку і запропонували додаткові індивідуальні заняття вокалом для більшого розкриття її таланту як співачки. Крім того, керівниця гуртка почала організовувати неформальні заходи, спільні розмови та зустрічі для учасників і учасниць гуртка, спрямовані на підтримку та формування дружніх стосунків.

Теоретична частина та поради щодо булінгу у закладах освіти та позашкільних/молодіжних закладах.

Булінг  (цькування) – дії учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному чи сексуальному насильстві. Такі дії вчиняються стосовно дитини чи дитиною стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого може бути заподіяна шкода психічному чи фізичному здоров’ю потерпілого. Булінг може здійснюватись також із застосуванням засобів електронних комунікацій.

Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) визначає  булінг (від анг. to bull – переслідувати) як небажану агресивну поведінку дітей шкільного віку, яка призводить до цькування дитини іншою дитиною чи групою дітей з метою приниження, залякування та демонстрації сили.

З прикладами уроків з протидії булінгу в закладах освіти та відповідними системними підходами можна ознайомитись за посиланням.

Публічні приниження та образи, висміювання, псування особистих речей або коментарі з погрозами у соціальних мережах – усе це прояви булінгу. Булінг у школі або іншому закладі з’являється з різних причин. Одні з найпоширеніших – бажання кривдника самоствердитися за рахунок слабших чи отримати задоволення від приниження школярів.

Учителі, молодіжні працівники, батьки учнів та самі вихованці мають робити все для того, аби протидіяти булінгу і помічати його найперші прояви!

Цькування негативно відбивається на фізичному та психоемоційному стані молодої людини. Отож розберімося із сутністю булінгу, його основними видами прояву та способами протидії!

Види прояву булінгу:

Фізичний – безпосередні фізичні дії щодо жертви (поштовхи, стусани, побої, сексуальні домагання);

Вербальний – погрози, образи, насмішки, приниження;

Соціально-психологічний – булінг, спрямований на соціальне виключення дитини з групи або на її ізоляцію (плітки, чутки, ігнорування, бойкот, непристойні жарти, шантаж, маніпуляції);

Економічний – вимагання грошей, відбирання речей/предметів, псування одягу, крадіжки;

Кібербулінг – цькування в інтернеті через соціальні мережі, електронну пошту (розповсюдження пліток і неправдивої інформації, зламування особистих сторінок, надсилання негативних повідомлень та коментарів).

Сексуальний – жарти сексуального характеру, принизливі жести та образливі чутки, фільмування у роздягальні, погрози сексуального характеру.

Існують фізичні та психологічні ознаки булінгу.

Психологічні ознаки булінгу:

у дитини/молодої людини мало чи взагалі немає друзів

дитина/молода людина боїться ходити до школи/брати участь у заходах з однолітками

дитина/молода людина втрачає інтерес до навчання/починає погано вчитися/не складає іспити

дитина/ молода людина приходить додому сумна, у сльозах

дитина/ молода людина втрачає апетит, стає тривожною та має низьку самооцінку тощо.

Фізичні ознаки булінгу:

зламані окуляри

розірвані зошити та підручники

тілесні ушкодження

фізичні знущання тощо.

Як діяти вчителям та молодіжним працівникам/цям?

Якщо вчитель чи вчителька, молодіжний працівник/ця став/стала свідком булінгу, він/вона має поговорити з агресором/кою. Він/вона має пояснити кривднику/ці, що його/її поведінка неприйнятна та може призвести до серйозних наслідків. Педагог/педагогиня має пояснити булеру/булерці, що відчуває жертва від психічного та фізичного насильства. Також, можна проводити ігри для покращення взаємин у спільноті.

Якщо ж випадки булінгу непоодинокі, то потрібно залучати для протидії цькуванню інших спеціалістів/ок – директора/ку, шкільних психологів/гинь, соціальних педагогів/педагогинь та батьків учнів.

Найкращий спосіб боротьби з цькуванням – профілактика. Учителі та молодіжні працівники/ці мають розповідати інформацію про конфлікти та способи їх вирішення. Окрім того, педагог/гиня може разом зі своїми вихованцями дивитися фільми про булінг та проводити дискусії стосовно побаченого.

Як діяти батькам?

Перший і найголовніший пункт для батьків – потрібно зняти з дитини, яка стала жертвою цькування, почуття провини! Батьки мають пояснити дитині, що вона не винна в тому, що зазнала булінгу.

Варто дати дитині зрозуміти, що батьки на її боці. Можна сказати слова: «Добре, що ти мені все розповів/ла! Я тобі вірю. Ти не винен/ не винна в тому, що трапилося. Я тобі допоможу». Батьки мають допомогти дитині набути впевненості в собі та вміння протистояти нападам однолітків.

У ситуації кібербулінгу батьки можуть заблокувати повідомлення агресора. Якщо кривдник зберігає анонімність – варто видрукувати листування, зробити знімок з екрана сторінок з відео/фотографіями та віднести їх у правоохоронні органи.

З юридичної точки зору батьки не можуть прийти до школи чи іншого закладу та поговорити безпосередньо з кривдником своєї дитини. Це можна ініціювати лише через школу або психолога. Інакше можна отримати судовий позов за залякування чужої дитини.

Для протидії булінгу можна поговорити з класним керівником/цею, педагогами та батьками кривдника своєї дитини. Якщо це не допоможе – ситуацію має вирішити психолог, адже вони мають професійну освіту і досвід у розв’язанні проблеми булінгу. Ще вчителі чи молодіжні працівники/ці можуть звернутися за консультацією до громадської організації «Ла Страда – Україна» за номером 0 800 500 225 – для стаціонарного телефону (116 111 – для мобільного).

Якщо йдеться про фізичне насильство, потрібно доводити відповідну інформацію до відома директора/ки. Він/вона має обов’язково повідомити про це у соціальні служби та поліцію.

Якщо жертві булінгу необхідна психологічна допомога, варто звернутися на Національну дитячу «гарячу лінію» для дітей і батьків з питань захисту їхніх прав за номером 116 111 (для дзвінків із мобільного).